роба
РО́БА¹, и, ж.
1. спец. Робочий одяг.
На місток вискочив у засмальцьованій робі другий механік Торба (Трубл., Лахтак, 1953, 3);
Входить Катерина. Вона в робі. Безперечно, її викликали з роботи (Довж., Зач. Десна, 1957, 585).
2. заст. Одяг взагалі, перев. формений.
Іліон у полум’ї, — гугнявив монах у шовковій робі з обличчям римського аристократа, недбало граючись лорнеткою (Тулуб, Людолови, II, 1957, 115);
[Полковник:] Чого ви так дивитесь? [Представник «Керчи»:] Інтересуюсь робою. (Простяг руку і пробує сюртук полковника) (Корн., І, 1955, 28);
// збірн. Речі особистого користування.
[Лука:] Химо! Мій портфель і чемойдан [чемодан]!.. [Xима(убігла):] Ось ваша роба, дядю Лука (М. Куліш, П’єси, 1960, 90).
РО́БА², и, ж., заст. Роботяща, працьовита людина (про жінку).
Найміть цю жінку, вона і видоє [видоїть], і їсти зварить, і вимиє — така роба, що нема вже що й казати (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)