рожен
РОЖЕ́Н, жна́, ч.
1. Довга палиця з загостреним кінцем.
Штрикали рожнами в ожеред соломи, в полову в клуні. Тихін ходив мовчки за людьми по подвір'ю. – Та що ж таке трапилось? – Кооператив обікрадено сю ніч (А. Головко);
– Пам'ятає пан .. Гната, що на великого звіра не боявся з рожном ходити? (Іван Ле);
З рожнами, з вилами, з гвинтівками наперевіс вихоплювалися з шелюгів хуторяни (О. Гончар);
// Гострий кілок у санях.
Артем накинув на рожен віжки, вийняв з кишені посвідку, подав гайдамаці (А. Головко);
Він вискакує з хати.., з ходу чіпляється за рожен економських санок, але одразу схоплює батога по плечах (М. Стельмах).
2. Металевий прут, на який настромлюють м'ясо, рибу для смаження на вогні.
При огнищі сидів старий-престарий дід з білою, як молоко, до пояса, бородою і сушив при огні нашпиляну на рожнах рибу (І. Франко);
– Поїдеш зі мною сьогодні? – Куди? – вона не повернулася до нього, так само пильно дивилася на вогонь, ворушила рожни, на яких смажилася оленина (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)