розбурхувати

РОЗБУ́РХУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗБУ́РХАТИ, аю, аєш, док.

1. кого, що. Пробуджувати, спонукати кого-небудь до дії; викликати неспокій, розтривожувати.

– Що я хочу довести своїми рекордами? – питає Олена Семенівна. – Я хочу розворушити, розбурхати людей (І. Волошин);

– Жінки зубаті: їх тільки розбурхай, – блиснула зубами пані бурмистрова (З. Тулуб);

Поява під мурами, Ізмаїла одного з найпопулярніших генералів .. одразу розбурхала й поставила на ноги весь табір (С. Добровольський);

// Приводити до стану збудження, схвильованості.

– А пригадуєш, Терентію, – розбурхував хлопцеву уяву Барабаш, – як ми з тобою хлопців з чужого кутка на річці били?.. (Л. Смілянський);

Вона, певно, і не помітила, що поява друзів розбурхала кожну клітинку в його грудях (С. Журахович).

2. кого, що. Викликати посилений вияв, збудження яких-небудь почуттів, думок і т. ін.

Вона [музика] розворушує всі наші вищі духовні сили, розбурхує чуття (І. Франко);

Найбільше від усіх бушував Судислав, розбурхував пристрасті (А. Хижняк);

Демко заснув тільки перед світанком. Та й як міг хлопчина спати, коли батькові слова схвилювали всю його істоту, розбурхали рої думок (О. Донченко).

3. що. Робити бурхливим, неспокійним (річку, море і т. ін.).

Він [Зевс] хмари зігнав і, у руки тризубець Свій ухопивши, море розбурхав (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).

Словник української мови (СУМ-20)