розбушовуватися
РОЗБУШО́ВУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., рідко, РОЗБУШУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док., розм.
1. Ставати бурхливим, неспокійним (про море, річку і т. ін.).
Море було так розбушувалось від часу виїзду тьоті Елі, що тільки сьогодні встановилось (Леся Українка);
Антон похвалився, що весною Стрий як розбушується, то люди нічому не раді. На Заріччі затопляє половину села (С. Чорнобривець).
2. Посилюватися, наростати, досягати у своєму вияві великої сили, інтенсивності (про почуття, стихійні сили і т. ін.).
Важка неприязнь залягла між ними, яка Лагутіна більше дивувала, а в ньому [Степурі] раз у раз розбушовувалась жагучою ненавистю (О. Гончар);
Буря дощова розбушувалася. Небо громом і вогнем розверзлося (Яків Баш);
– Війна, Зоєнько, взимку замерзла, як замерзає Азовське море, а потепліє – розбушується. Може, й з Лебединого нам доведеться драпати (А. Хорунжий).
3. перен. Почати бушувати, поводити себе нестримано, виявляючи гнів, роздратування.
– Я не можу порушувати порядку. Тоді й інші хворі розбушуються, і їх пускай по місту гуляти (А. Хижняк);
Як легко було стримувати себе ще кілька років тому!.. А вчора – ні сіло ні впало – перед Андрієм Петровичем розбушувався (Ю. Шовкопляс);
– Дарма що ото голова інеєм взялась, – додала Корніїха, – а на Центральній недавно так розбушувався, що дружинники й такого хотіли остригти, мені вже відбороняти довелось... (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)