розв'язуватися
РОЗВ'Я́ЗУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗВ'ЯЗА́ТИСЯ, в'яжу́ся, в'я́жешся, док.
1. Розпускатися, роз'єднуватися (про кінці чого-небудь зв'язаного).
Він пройшовся поміж селян, зірко спідлоба роздивляючись. І на кого падав погляд його, той в'янув, очі впускав і заклопотано чи за кисетом ліз у кишеню, чи щось біля мішка – от зав'язка немов саме розв'язалася (А. Головко);
– Чого ти біжиш, Галю? Ти можеш під автомобіль потрапити! Мама, якби побачила, була б дуже незадоволена! І берет у тебе набік зліз, і шарф розв'язався (О. Іваненко);
// Звільнятися від мотузки, шпагату, зав'язки і т. ін. (про когось зв'язаного чи обв'язаного, про щось перев'язане).
Хаєцький почав розв'язуватись і, збираючи канат на руку, заговорив-заспівав по-подільському (О. Гончар);
Лікарям чи поможись, чи не поможись, а калиточка розв'яжись (Номис).
2. перен. Вирішуватися (про питання, проблему, справу і т. ін.).
– Хіба вам не здається, що великі справи можуть вірно розв'язуватися лише тоді, коли за ними стоїть майбутнє! (М. Стельмах);
– Учора діло пішло було на лад, да [та] й розв'язалось (П. Куліш);
Бліда й розгублена, чекала вона, як розв'яжеться справа (З. Тулуб).
3. з ким, розм. Пориваючи будь-які стосунки, зв'язки з ким-небудь, звільнятися від нього.
– Нехай він розв'яжеться зо [зі] мною, він розумний, опісля дякуватиме мені (Г. Квітка-Основ'яненко);
Віра в те, що тоді вона, Неля, розв'яжеться з Катериною, вливала в організм те, чого найбільш йому бракувало: охоту до життя (Ірина Вільде);
// з чим. Управлятися з чим-небудь, закінчувати щось (перев. роботу).
[Мелешко:] Та все ніяк не міг розв'язатись з роботою. То одне, розумієте, то інше (І. Кочерга).
4. перен., розм. Розпочинатися (про розмову).
Розмова не розв'язувалась (І. Нечуй-Левицький).
5. тільки недок. Пас. до розв'я́зувати.
Спори про цивільне право розв'язуються судовим порядком (з мови документів).
Словник української мови (СУМ-20)