розгардіяш
РОЗГАРДІЯ́Ш, у, ч., розм.
1. Відсутність або порушення належного, звичного порядку в чому-небудь, десь; безладдя.
Біля припічка стоїть у розпачі жінка. Розгардіяш у хаті – вчора ж мазала, та не кінчила (А. Головко);
// Безладна метушня, гамір, гармидер.
Аудиторія. Студенти чекають на лекцію. Професор не з'являється. Розгардіяш. Розмови. Пісня (І. Микитенко);
Саме в такий розгардіяш, коли весь дім ходив ходором, .. на подвір'я в'їхав старомодний фаетон з тіткою Меланією, з її дочками і кучером Онуфрієм (Ірина Вільде);
// Хаос, веремія, стовпотворіння, нерідко породжувані умовами воєнного часу.
Легко відстати від своєї частини, а спробуй в отакому розгардіяші знайти потім! (А. Головко);
Під кручею, де розмістилася його [Брянського] вогнева позиція, діялося щось незвичайне. Чахкання гарячих мінометів, гамір, метушня і лайка, лайка без кінця. Хто глянув би збоку на цей розгардіяш, міг би подумати, що тут люди втратили глузд (О. Гончар).
2. рідко. Соціальне заворушення, безпорядок.
– Не можна ж так народ оставити... Ось, мов, вам воля: робіть, що хочете, як хочете .. Адже б такий розгардіяш пішов, що й... – писар почухав потилицю (Панас Мирний).
3. рідко. Можливість жити, діяти без будь-яких обмежень, на власний розсуд.
Розгардіяш настав Троянцям, Оп'ять [знову] забули горювать (І. Котляревський).
Словник української мови (СУМ-20)