розгнузданий
РОЗГНУ́ЗДАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до розгнузда́ти;
// у знач. прикм.
Розгнуздані коні, інколи форкаючи, тихо хрумали обрік (М. Коцюбинський);
* Образно. За вікном лютував сердитий вітер, стугоніла буря. Тепер Настя виразно чула її свавільну, розгнуздану ходу (І. Цюпа).
2. у знач. прикм., перен. Який дійшов до крайніх меж свавілля, розпусти, втратив почуття міри в чомусь.
– Товариші! Ви бачите, що робить цей розгнузданий елемент. Раніше він облизував царському стражникові передки, .. а тепер проти влади робітників та селян чинить просто повстання (Г. Епік);
// Який ніким, нічим не стримується.
Безугавні хвилі заливали човни. Старі козаки зле кепкували з розгнузданої стихії, що марно намагалася їх залякати (С. Добровольський);
У слідчій роботі органів МДБ мали місце грубі порушення законів .. розгнуздана фальсифікація слідчих матеріалів, широке застосування різноманітних способів катування, жорстокі побої заарештованих (з наук.-попул. літ.);
Прихильники миру рішуче засуджують злочинну діяльність найлютіших ворогів людства, які ведуть розгнуздану пропаганду за нову війну (з газ.);
// Який виражає безмежну сваволю, крайню розпусту; сповнений сваволі, розпусти.
Підспівують два голоси – чоловічий, хрипкий, прокурений, глухуватий, як із труни, і жіночий, вискливий, розгнузданий, похабний (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)