розгомонітися
РОЗГОМОНІ́ТИСЯ, ню́ся, ни́шся, док.
1. Багато і довго говорити, захопившись розмовою.
Розгомонівся Дувид, став щиру правду розказувати (С. Васильченко);
За вечерею постоялець, розгомонівшись, неквапом розповідав про себе (О. Гончар);
Сядуть [діди] бувало коло Кривенкового куреня, розгомоняться, або, мріючи про щось, засперечаються (Д. Бедзик).
2. розм., рідко. Розшумітися, розкричатися.
Розгомонівся Савка один на ввесь коридор, як цвіркун у порожній хаті (С. Васильченко);
* Образно. Знов гори розгомонілись страшними голосами і відголосами громів (І. Франко).
3. рідко. Почати розмову про що-небудь.
Катерина розгомонілася з Артьомовим, як пани-багатії зводили усілякі наклепи на .. людей (С. Чорнобривець).
Словник української мови (СУМ-20)