роздобувати
РОЗДОБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗДОБУ́ТИ, бу́ду, бу́деш, док., що, чого.
Діставати що-небудь, перев. з труднощами, після довгих пошуків.
Турбується [матуся], грошенят роздобуває мені. Роздобула і аж цілих шість рубликів (А. Тесленко);
З неймовірними труднощами доводилося роздобувати картоплю (А. Хижняк);
Читав [Микола] усе без розбору, що попало під руки, що міг роздобути у товаришів (О. Маковей);
Дружно взялися за діло. Одні лагодили двері, другі десь роздобули дощок і забивали ними вікна (О. Бойченко);
Не досить ще було того, що він з підслухів відав про товариство: треба було роздобути більш певних подробиць (О. Кониський);
// кого. Знаходити, підшукувати кого-небудь.
Не суворою докорою уразив він її душу, а злегенька підступив, почав умовляти, обіцяв другу наймичку роздобути (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)