розкорінюватися
РОЗКОРІ́НЮВАТИСЯ, юється, РОЗКОРЕНЯ́ТИСЯ, РОЗКОРІНЯ́ТИСЯ, я́ється, недок., РОЗКОРЕНИ́ТИСЯ, РОЗКОРІНИ́ТИСЯ, и́ться, док.
1. Пускати коріння в різні боки.
Розкорінюється дуб та на всі боки (П. Тичина);
Вонюча бузина розкорінялася-розплоджувалася на волі (Панас Мирний);
– Де вже розкорениться [хрін], то й посіяти за ним доброго нічого не можна (Марко Вовчок);
* Образно. Лице її спалахнуло – мигнула блискавка, що розкоренилась над полями (Є. Гуцало);
// перен. Кількісно розростатися (звичайно про рід).
Розохотившись, старий говорив далі: “.. Проте, бачите, людей розплодилося, розкоренилося до ката, почалась тіснота ..” (з переказу);
А рід же то [Польських] розкоренився – великий та дужий! (Панас Мирний).
2. перен. Поширюватися, закріплятися в чому-небудь.
Лірика такого медитативно-розповідного роду, часом з густою домішкою живописного “жанру”, проходить через .. поезію [М. Рильського], починаючи від .. вірша “Перед весною” і особливо буйно розкорінюючись о 40–50–60-ті роки (з наук.-попул. літ.);
// Зміцнювати своє становище.
Архієреїв розіслали по селах, бо штунда почала всюди розповсюджуватись і розкоренятись (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)