розкур

РОЗКУ́Р, у, ч., розм.

Дія за знач. розкури́ти, розку́рювати.

Скиба Іван .. вийняв кисета. Підійшли ті два од другої жатки. Подивилися, що тут трапилось. І собі пристали на розкур (А. Головко);

Наглядач передав газету на розкур. Газета .. не видавалася офіційно ув'язненим (А. Дімаров).

Значення в інших словниках

1. розкур — розку́р іменник чоловічого роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. розкур — РОЗКУ́Р, у, ч., розм. Дія за знач. розкури́ти, розку́рювати. Скиба Іван.. вийняв кисета. Підійшли ті два од другої жатки. Подивилися, що тут трапилось. І собі пристали на розкур (Головко, І, 1957, 295).  Словник української мови в 11 томах