розпихати
РОЗПИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗІПХА́ТИ, а́ю, а́єш і РОЗІПХНУ́ТИ, рідко РОЗПИХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що.
1. перев. кого. Штовхаючи, відпихаючи в різні боки, примушувати натовп розійтися, розступитися, звільнити якесь місце, прохід і т. ін.; розштовхувати.
– Розходьтеся! Розходьтеся! – десь не взялися поліцейські і почали розпихати людей (Панас Мирний);
Розпихає [дячок біля вівтаря] невдоволену публіку і по якімсь часі знову пробивається назад (М. Грушевський);
Настя прожогом вдирається в натовп, розпихає обважнілих, розпарених бабів (В. Речмедін);
Боярин насилу розіпхав гурт, щоб серед хати поставити молодих до першої кадрилі (І. Нечуй-Левицький);
// що. Відсувати, відпихати що-небудь у різні боки, сторони, розширюючи або звільняючи якийсь простір; розсувати.
Товчуся по хаті, як джміль у вікно, і чую потребу переставити меблі, .. розіпхать стіни, або і зовсім їх завалити... (М. Коцюбинський);
Сержант стояв, розіпнутий в рамі дверей, мовби хотів дужими руками розіпхнути стіни вагона (П. Загребельний);
Він [солдат], не панькаючись, добрими штовханами плечей і ліктів розпихнув собі дорогу й підійшов до воза (Б. Антоненко-Давидович).
2. що, розм. Поспіхом засовувати, запихати що-небудь у різні місця.
Яремченко розпихав по кишенях гранати, перевірив у пістолеті заряд (Д. Бедзик);
// перев. док., кого, перен. Влаштувати, пристроїти кого-небудь у різних місцях.
В наймити дітей .. розіпхав, Ну, а сам сюди з небогою у Бори́слав ся попхав (І. Франко);
За зиму хліб поїмо, та й знов повесні – куди б хоч за харч дітей розіпхати (А. Головко).
3. безос., кого, розм. Ставати надмірно гладким, товстим.
– Доброго здоров'я, синку, – одказує баба.., придивляючись до покупця, – чи не старого Каленика пагонець? Бач, як тебе розіпхало... (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)