розплилий
РОЗПЛИ́ЛИЙ, а, е.
Який розплився (у 5 знач.), став ширшим (перев. про обличчя).
Маєтком завідує поляк Ревський, що грає тут першу скрипку. Обличчя товсте, розплиле, очиська вилунились, а під ними ніби по калитці повішено (У. Самчук);
Зараз вона [вчителька] сиділа коло столу з ледь помітною усмішкою на спокійнім обличчі, розплилім, як тісто. Що людина думає про тебе – нічого на такім обличчі не прочитаєш. (О. Гончар);
Виступає тітка Марія з розплилим від усмішки лицем, від зворушення вона втирає хустиною ліве око. Потому ступають одна поруч другої близнята, тітки О л ь г а та О л е н а, вдягнені в однакові темні спідниці й білі блузки (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)