розпростертий
РОЗПРОСТЕ́РТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до розпросте́рти.
– Ольга Василівна, полічити, мабуть, і не догадались? А вона таки й не догадалась, це правда, бо вся була поглинута тим сліпучим видовищем, бо вперше ж у такій близькості бачила розпростерті на півнеба живі лебедині крила, сяєво їх наближалось, як сонце, – вперше так зблизька спостерігала дію тих крил, на власні нерви відчула чар і поезію лету (О. Гончар);
// у знач. прикм.
Раптом над ними пронеслась, мов хмара, тінь великого, з розпростертими крилами птаха (В. Гжицький);
Побачивши матір, випустив [Михасик] траву з рук і побіг до неї з розпростертими руками (М. Томчаній).
2. у знач. прикм. Який охоплює велику площину, далеко простирається.
Проходив гори я, рівнини розпростерті (М. Рильський);
Людям неприємно жити в розпростертому селі (О. Довженко).
3. у знач. прикм. Який лежить долі, витягнувшись.
І раптом спіткнулася [Шафіге] на розпростерте тільце (З. Тулуб);
Солдатський натовп почав мовчки змикатися над розпростертим лейтенантом (П. Колесник).
Словник української мови (СУМ-20)