розпростувати
РОЗПРО́СТУВАТИ, ую, уєш і рідко РОЗПРОСТО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗПРО́СТА́ТИ, о́ста́ю, о́ста́єш, док., що.
1. Те саме, що розправля́ти¹ 2.
Сонце припікало. То той, то другий [робітник] .. обтирав упріле чоло, розпростовуючи зігнуту спину (М. Коцюбинський);
Наважившись, він розпростав плечі і переступив поріг камери (Н. Рибак);
* Образно. Та раптом – заревло. Дзвеніло. Шугало блискавками в лист. Земля розпростувала тіло, Загорнене в небесний блиск (В. Коротич);
// Широко розставляти в сторони; розпростирати.
Кинув [Оксен] назад головою, розпростав руки, крикнув “асса” і став танцювати гопак на манір лезгинки (Григорій Тютюнник).
2. Робити рівним, без зморщок і складок; розправляти.
Торкає [Лукія] руками все, розпростує, лапає пучками шви, підкладку (В. Кучер);
* Образно. Цей вечір, і зорі, і соромливий усміх дружини розпростують його зібгану душу, омивають її новими надіями (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)