розпухати
РОЗПУХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗПУ́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. розпу́х, ла, ло; док.
1. Набрякати, потовщуватися від запалення, хвороби і т. ін.
Полковник звичайно ні про що інше не говорив, тільки про свій набряклий палець на нозі, який страшенно розпухав (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);
Прокинувся й Онисько, розпух весь (М. Хвильовий);
У Андрія – розсічена нижня губа. Вона розпухла на морозі і запеклася кров'ю (Григорій Тютюнник).
2. розм. Ставати огрядним, повнішати, гладшати.
Йосипенко постарів уже, розпух, роздобрів (Панас Мирний);
Сидить Кіндрат.., Розм'як, розпух од ліні (з наук. літ.).
3. перен., розм. Збільшуватися в обсязі.
“Начальство” йшло.., тримаючи в руках важкий портфель, що порядно розпух від різних “ділових” паперів (А. Шиян);
Прямо над головою блискавично розпухала хмара, ось вона виплеснула в луки стрілу громовиці і грім (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)