розрада
РОЗРА́ДА¹, и, ж.
1. Те, що приносить заспокоєння, полегшення в горі, печалі.
І знов моя дальня дорога, Розрада й відрада моя! (А. Малишко);
Єдина розрада, яка могла сяк-так врівноважити батькові зіпсутий і нервовий настрій, то було рішення алгебраїчних задач (Ю. Смолич);
Віра розуміє своє безсилля, і від того ще тяжче у неї на серці, єдиною розрадою в неї стають сльози (А. Шиян);
Ні витерпу немає, ні розради (В. Стус).
2. розм. Втіха, розвага.
А тепер я не знаходжу Для серця розради (І. Франко);
Заремба цілу ніч і день блукав у лісі за містом, шукаючи собі розради (Л. Смілянський);
Кожен покупець, вибираючи собі розраду, мусив, звісно, подмухати в сопілку, в другу, в третю (О. Ільченко).
РОЗРА́ДА², и, ж.
1. Сварка, ворожнеча, відсутність єдності, узгодженості дій, думок.
Там сталась розрада: Голота кричить, що віддатися [у бран] слід, Бо з голоду пухне та пада, А зла старшина, їм усім навпроти, Ґвалтовно жада на погибель іти... (М. Старицький);
Ти, розлуко, ти, розрадо, Розлучила сестру з братом, І ще й сина із ненькою (П. Усенко).
2. рідко. Стан заглиблення в свої думки; роздуми.
Вернувся [співець] додому у тяжкій розраді І сумно схилив своє чоло (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)