розтинатися
РОЗТИНА́ТИСЯ, а́ється, недок., РОЗТЯ́ТИСЯ, РОЗІТНУ́ТИСЯ, зітне́ться; мин. ч. розтя́вся, тяла́ся, ло́ся і розітну́вся, ну́лася, лося, док.
1. тільки недок. Пас. до розтина́ти.
Непроглядна темрява степів перекопських, де під кожною кураїною жде поклику до атаки боєць, втретє розтинається довгожданим: – На штурм! (О. Гончар).
2. Різко, пронизливо звучати; лунати дзвінко.
Голоси малих колядників уже розтиналися по селу (Панас Мирний);
Ганна вмикає радіо, і в кімнаті розтинається дзвін курантів (В. Кучер);
Закладають на дно ставка набій з динамітом.., і за хвилину страшенний вибух розтинається навкруги, глушить рибу (С. Черкасенко);
Однієї ночі темної розтялись по селу численні нахабні постріли (І. Микитенко);
Посвист бурі заважав лісникові чути те, що діялось у хатині, але той нелюдський зойк, що враз розітнувся за дверима, він почув би за найглухішою стіною... (О. Донченко);
// безос.
– Хло-о-пці-і... їде! – розітнулось з-за купки дерев на горбкуДітвора, як горобці, враз шугнула до класу (Дніпрова Чайка).
Словник української мови (СУМ-20)