розтоплюватися
РОЗТО́ПЛЮВАТИСЯ¹, юється і рідко РОЗТОПЛЯ́ТИСЯ, я́ється, недок.
Пас. до розто́плювати¹, розтопля́ти¹.
РОЗТО́ПЛЮВАТИСЯ², юється і рідко РОЗТОПЛЯ́ТИСЯ, я́ється, недок., РОЗТОПИ́ТИСЯ, то́питься; мн. розто́пляться; док.
1. Ставати рідким, перетворюватися на рідину від нагрівання.
Сонце припікало. На палубі шхуни розтоплювалась смола, .. липла до підошов (М. Трублаїні);
Почалась весна. Засиніли гори на заході, розтопились сніги, зашуміли ріки в ущелинах, сохли шляхи (С. Скляренко);
Доводилося чекати, поки розтопиться магнезит (В. Собко);
Якою ж мала бути повінь, коли вони [льодовики] розтопилися! (з наук.-попул. літ.);
* Образно. Над Мармуровим морем зовсім розтопилося сонце, виливає щедрим потоком золоте литво у непроглядну синь застиглих вод (Ю. Збанацький);
// перен. Ставати м'якшим, лагіднішим; розчулюватися.
Дівчата справді прилипли до хлопця, мов смола, і серце Мишунине розтоплювалось, як крижана бурулька (Ю. Яновський);
Вся його тверда, міцна душа розтопилась, як віск на гарячому вогні, і розплилась слізьми (І. Нечуй-Левицький);
// перен. Зникати, розсіюватися (про яке-небудь почуття, сумнів, настрій і т. ін.).
Коли прийшла весна, тепло, зелена радість, – ці мрії розтопились, випарувались як без сліду (С. Васильченко);
Дмитро з подивом помітив: очі в Михайла сіяли таким широким і могутнім сяйвом, що в ньому розтоплювалось чуття болю (М. Стельмах);
* У порівн. Спочатку вона бачила обриси будинку, доріжки в садку, стовбури дерев, але потім все це зникало, ніби розтоплювалось у темряві, і єдиним джерелом світла були тоді зорі, що мерехтливо переливалися вгорі. Все це нагадувало сон (С. Скляренко).
2. тільки недок. Пас. до розто́плювати², розтопля́ти².
Словник української мови (СУМ-20)