розчиняти
РОЗЧИНЯ́ТИ¹, я́ю, я́єш, недок., РОЗЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., що.
1. Відчиняти, розкривати (двері, вікно і т. ін.).
Повернувся він, а моя дочка іде навпроти його [нього], двері розчиняє (Марко Вовчок);
Хутко скочила дівчинка з ліжка і розчинила вікно навстіж (О. Донченко);
Шатала підвівся, розчинив обидва вікна й сів на підвіконнику, звісивши ноги на вулицю (В. Підмогильний);
// Відчиняючи, розкриваючи двері, вікно і т. ін., робити вільним доступ, прохід куди-небудь.
Я розгублено .. подивився на Професора, а останній розчиняв тим часом шафу і пропонував мені ще цілу гору книжок (Ю. Яновський);
Парадне розчинила Тося і пропустила Саїда (Іван Ле);
// рідко. Розтуляти що-небудь стулене, стиснуте.
Він .. розчиняє рота, намагається щось крикнути, але замість крику виривається хрипливий клекіт (М. Стельмах).
2. розм. Те саме, що анатомува́ти.
Приїхали [судові], ножі беруть, І генерала розчиняють, І яд находять в животі (Т. Шевченко);
// Очищати від нутрощів, потрухів; патрати.
Надія взялася розчиняти рибу (С. Чорнобривець).
РОЗЧИНЯ́ТИ², я́ю, я́єш, і РОЗЧИ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., що.
1. Змушувати розчинитися в чому-небудь (див. розчиня́тися² 1).
Вода має дуже важливу властивість розчиняти інші речовини (з навч. літ.);
При екстракційному методі розчинник розчинює олію, яка є в матеріалі (з навч. літ.);
Те мило, мабуть, не в силі була подолать ніяка вода, не в силі його розчинити (І. Багряний);
Лікується [Аврам] камфорою, п'є її, розчинивши в горілці (М. Рильський).
2. перен. Примушувати злитися з чим-небудь, стати частиною чогось.
Кинулися [господарі] їх [новаків] термосити, здоровкатися, розчинили в своїй компанії, і всі рушили до автобуса (Ю. Яновський).
3. Розводити борошно рідиною, приготовляючи тісто.
Під припічком воду брала, Гречаники розчиняла (П. Чубинський);
– Мамо, я пироги розчиню... У мене питльованої [муки] трохи є і дрова сухі в печі лежать (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)