рондо
РОНДО́¹, невідм., с.
Віршова форма, що так само, як і рондель, має тематичні повтори, але утворюються вони іншим способом; віршований твір, написаний у такій формі.
Написала я короткий нарис, чи властиво рондо в прозі, під заголовком “Рожі” (О. Кобилянська);
Він [М. Рильський] дав нам цілий ряд нових строфічних побудов, цікавих задумів у межах од дворядкової строфи (дистиха) аж до таких найскладніших строф, як рондо (С. Крижанівський).
РОНДО́², невідм., с.
1. Закруглений з різкими потовщеннями рукописний, а також друкований шрифт.
2. Перо з широким тупим кінцем для такого письма.
3. перен. Що-небудь кругле, круглої форми.
– Панно Рено, це рондо взагалі треба забрати. Вам не можна носити капелюха з такими полями. У вас замале лице для цього (Ірина Вільде).
РО́НДО, невідм., с.
Музична форма, для якої характерне кількаразове повторення основної музичної теми, що чергується з побічними; музичний твір, написаний у такій формі.
Казанцев заряджував танцями: після кадрилі завів рондо (І. Нечуй-Левицький);
Фінал “Української симфонії” [невідомого автора XVIII ст.], як і переважна більшість останніх частин тодішніх творів даного жанру, написаний у формі рондо (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)