рута
РУ́ТА, и, ж.
1. Багаторічна напівкущова або трав'яниста рослина родини рутових, яка містить у собі ефірну олію і використовується в медицині та парфюмерії.
Заясніли під гарячим червневим сонцем мітелки червоної рути (з наук.-попул. літ.);
Цвіте рута з червня по вересень. Завдяки ефірній олії у листі має сильний приємний запах (з наук.-попул. літ.);
Кругом його ніби розливались пахощі м'яти та повних гвоздиків, неначе Соломія стояла десь тут недалечко, заквітчана рутою, м'ятою та гвоздиками (І. Нечуй-Левицький);
Тільки червона рута (інша її назва – неопалима купина) була непідвладна вогневі: лише на мить спалахувала вона блакитним полум'ям, але лишалася зеленою й неушкодженою... (з газ.);
* У порівн. В тиші ночі непомітно доспівали, щирим соком наливалися зелені, мов рута, бурякові плантації (Я. Качура);
Стебло зелене, якрута, пахне (Б. Лепкий);
Рутою зазеленівся [ліс] поблизу (О. Гончар);
// нар.-поет. Уживається як символ привабливості, краси.
Дівчина-рута;
* У порівн. Дочка була, як рута, – швидко взяли на сторону багаті люди (С. Васильченко).
2. Настій, відвар цієї рослини.
Дайте мені рути, Щирої отрути, Щоб мені мого нелюба Серденьком забути (П. Куліш).
Словник української мови (СУМ-20)