ручкання
РУ́ЧКАННЯ, я, с., розм.
Те саме, що рукостиска́ння.
Маринка, коли й до неї підійшов Карпо потрясти за руку, відмахнулась: – Ай, руки мокрі... Обійдеться й без ручкання (А. Іщук);
Поволі він набував знайомства. Від товаришів у праці його ручкання непомітно поширювалось на їхніх родичів та друзів і далі, в глиб міста, до найрізноманітніших представників людського роду (В. Підмогильний).
Словник української мови (СУМ-20)