рівно
РІ́ВНО, присл.
1. Присл. до рі́вний 1–4.
Човен плив рівно і скоро, ніс його так і розрізував воду (Панас Мирний);
Батько наш був дуже добрий; жалував нас обох рівно, і брата й мене (Марко Вовчок);
Сніг падав безшелесно й рівно (М. Рильський);
Все він робив .. спокійно, рівно, поблискуючи з-під кошлатих брів сірими очима (О. Гончар).
2. у знач. пред. Немає западин та підвищень.
Озираюсь. Де ж гори? Я хочу побачити обіцяні гори! Та їх немає, скрізь рівно (М. Коцюбинський).
3. у знач. част. Якраз, саме.
Рівно ж тільки тепер я довідалась, що Ви посилали мені “Громадський голос” (Леся Українка);
// Точно.
Рівно о п'ятій Марійка проснулась від дзвінка будильника (О. Донченко).
4. у знач. част. Так само, однаково, такою ж мірою.
Рівно ж і два ці органи повинні творити єдину організаційно зв'язану систему освітньо-культурної роботи (В. Еллан-Блакитний).
5. з чим, розм. На одному рівні, урівень з чим-небудь.
Рости, хмелю, над водою рівно з тичиною (П. Чубинський);
Вал котився скоро, наче вихор. Здіймав воду рівно з берегами (І. Франко).
6. у знач. спол., у сполуч. зі сл. як, рідко. Так само, як і.
Оповідали [гуцули] досить нескромні деталі приватного життя свого духовного наставника, як рівно й деталі події, що привела до зміни старого попа на нового (Г. Хоткевич).
7. у знач. част., розм. Зовсім, абсолютно.
– В мене рівно дома нема нічого. Аби тут годували мене, то й спасибі! (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)