самодержавний
САМОДЕРЖА́ВНИЙ, а, е, політ.
1. Який має необмежену державну владу.
На чолі Російської держави стояв самодержавний цар, який сам був першим поміщиком (з навч. літ.);
// Який діє, поводиться свавільно; повновладний.
Владичество [влада] над душами людей робило пушкарів самодержавними деспотами (Г. Хоткевич).
2. Заснований на самодержавстві, який є проявом самодержавства; який існує при самодержавстві.
Українська дожовтнева література розвивалася, як відомо, у надзвичайно важких умовах, бо самодержавний соціальний гніт на Україні супроводжувався і посилювався національним (з наук. літ.);
Умови виховання П. Тичини були складними. Семінарія, в якій він учився, готувала з своїх вихованців вірних слуг самодержавного режиму (з навч. літ.);
// Яким править самодержець.
Словник української мови (СУМ-20)