самодержець
САМОДЕ́РЖЕЦЬ, жця, ч.
Не обмежений у своїй владі самодержавний правитель; монарх.
З іронією говорить [Т. Шевченко] про обожнювання царськими блюдолизами самодержців (з наук. літ.);
* У порівн. Помреж [помічник режисера], коли тримав вже в руках свої атрибути верховної влади на кону, був невмолимий, як самодержець (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)