самокритичність
САМОКРИТИ́ЧНІСТЬ, ності, ж.
Властивість за знач. самокрити́чний.
Його мова-“мовчання” відкриває якусь особливу внутрішню енергію діалогічної комунікації. Структурний принцип організації побудови головних персонажів обумовлюється ліричним суб'єктом, реалізуючись у сповільненій оповіді, для якої характерна не поемна “героїзація”, а романна “самокритичність” (із журн.);
За Ю. Шерехом, спогади тієї когорти мемуаристів, навіть в меншості, яка “зуміла зберегти цупкість до життя, молодість душі, розуміння історичних і психологічних процесів..,” мають право на визнання прийдешніх поколінь і характеризуються “доброзичливою самокритичністю” (із журн.);
Дух самокритичності.
Словник української мови (СУМ-20)