самопал
САМОПА́Л, а, ч.
1. Старовинна зброя – ґнотова рушниця, що не має замка і заряджається з дула.
І шаблюка, мов гадюка, Й ратище-дрючина, Й самопал семип'яденний [семип'ядний] Повис за плечима (Т. Шевченко);
На озброєнні повстанської армії того часу [XVII ст.] були рушниці різних видів і назв (самопали, пищалі ..) (з наук. літ.);
Ремісничі сотні простували через Соборний майдан.., озброєні самопалами, шаблями, келепами, списами (О. Ільченко);
// розм. Рушниця взагалі (перев. саморобна).
Не раз Микола з хлопцями потай підпливали на човнах до панського маєтку, вили в комишах вовками, закидали жандармів камінням. Один раз вони дістали самопали і відкрили таку стрілянину, що інгуші кинулись навтіки (С. Скляренко);
Гуцули брали самопали, Здійнявши цівки вверх, до зір, Салют давали (С. Крижанівський);
// розм. Саморобна вогнепальна іграшкова зброя.
У нього в старому маминому кошикові .. схований справжнісінький самопал. Ручка – з дерева, а дуло – з мідної трубки. В дулі пропиляна дірочка, щоб можна було сірником порох запалювати (Д. Ткач);
Пішла мода серед хлопців на самопали. Добували сталеві трубки, заклепували їх з одного кінця, робили отвір для запалювання, примоцовували [прикріплювали] до якого-небудь шматка дошки або просто дерев'яного обрубка – і самопал готовий (П. Загребельний).
2. розм. Продукція, вироблена кустарно, без дотримання необхідної технології, не фабрично.
Словник української мови (СУМ-20)