самостріл
САМОСТРІ́Л¹, а, ч.
1. Старовинна зброя – лук з прикладом і спусковим механізмом для метання стріл і каміння.
Здалека вже чула [бабуся] гук гармат і свист самострілів (Н. Кобринська);
// Дитяча іграшка у вигляді такої зброї.
Діти пані Баличиної вигадали чудову гру: вони засіли на дубі, в глибині саду, і відстрелювалися з іграшкових самострілів від інших дітей (З. Тулуб).
2. Пристрій особливої будови, за допомогою якого полюють на звірів.
– А ще як полюють на вовків? – спитав хлопець. – Завтра побачиш. Будемо ставити самостріли (І. Багмут).
САМОСТРІ́Л², а, ч.
Солдат, що навмисне поранив себе.
Не поранений, а самостріл він. Перепанікував, розгубився і бахнув сам себе десь у кущах в руку (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)