самотинний
САМОТИ́ННИЙ, а, е.
Який здійснюється, відбувається і т. ін. без інших; самітний.
Цей юнак зі своєю матір'ю та молодшим братом увійшли в самотинне життя Василя Архиповича свіжим струменем добра й спокою (П. Дорошко);
Він полюбив гаї дрімотні, І тишу самотинних мрій, І зорі, й місяць золотий (М. Рильський, пер. з тв. О. Пушкіна).
Словник української мови (СУМ-20)