самісінький
САМІ́СІНЬКИЙ, а, е, розм.
1. Зовсім самотній, одинокий; сам (у 4 знач.).
[Баюрак:] Набив [пан] мене, бо знав, що я на світі Самісінький, що сирота (І. Франко);
Проводжаючи Гриця, Ликера з жалем говорила до батька: – Хай же приходить коли до нас. Самісіньке ж воно тепер зосталося (С. Добровольський).
2. Підсил. до сам 1, 5.
– Так оце, Сергію, вона і є, ота філософська вода, в яку не можна двічі вступити? – Вона самісінька (О. Гончар);
Тихон ще тільки почув, що се генерал, присланий від самісінького царя, та так і впав перед ним в ноги (Г. Квітка-Основ'яненко);
Дійшло до того, що ніхто вже Вареника не вважав і за чоловіка, а так-таки за самісінького куцого... (Панас Мирний).
3. Підсил. до са́мий 1–3.
– О, який же став ти білий! А який же став ти наймит! Такий самий, як колись, я бачила, по дорозі за хазяйськими волами йшов, такий самісінький! (Марко Вовчок);
– Так! він самий і є, – відповів Котовський, – а що, не впізнав хіба? Той самісінький Котовський (П. Тичина);
Щось глухо бубонить біля вікна – все стук і стук з самісінького ранку... (С. Голованівський);
Ходив Архип Дейнека з краю в край слободи до самісінького вечора (С. Добровольський);
В самісінькому центрі великого аркуша, між багатьма замітками й малюнками, був намальований сам Білозуб (В. Собко);
Новий заводський будинок стояв за парком, над самісіньким Дніпром (П. Загребельний);
Петрик жив з мамою край села під самісіньким лісом (В. Кучер);
У самісінькі жнива.
○ Таки́й са́мий (самі́сінький, же) [..., як] див. таки́й.
◇ [Аж] до [сами́х] хмар; під [самі́ (самі́сінькі)] хма́ри див. хма́ра;
В са́ме (самі́сіньке) се́рце; До са́мого се́рця див. се́рце;
До самі́сіньких риз див. ри́за;
(1) З-під самі́сінького но́са (д) див. ніс;
Напої́ти до поло́ження [самі́сіньких] риз див. напува́ти;
(2) Під самі́сіньким но́сом (д) див. ніс.
Словник української мови (СУМ-20)