самісінький

САМІ́СІНЬКИЙ, а, е, розм.

1. Зовсім самотній, одинокий; сам (у 4 знач.).

[Баюрак:] Набив [пан] мене, бо знав, що я на світі Самісінький, що сирота (І. Франко);

Проводжаючи Гриця, Ликера з жалем говорила до батька: – Хай же приходить коли до нас. Самісіньке ж воно тепер зосталося (С. Добровольський).

2. Підсил. до сам 1, 5.

– Так оце, Сергію, вона і є, ота філософська вода, в яку не можна двічі вступити? – Вона самісінька (О. Гончар);

Тихон ще тільки почув, що се генерал, присланий від самісінького царя, та так і впав перед ним в ноги (Г. Квітка-Основ'яненко);

Дійшло до того, що ніхто вже Вареника не вважав і за чоловіка, а так-таки за самісінького куцого... (Панас Мирний).

3. Підсил. до са́мий 1–3.

– О, який же став ти білий! А який же став ти наймит! Такий самий, як колись, я бачила, по дорозі за хазяйськими волами йшов, такий самісінький! (Марко Вовчок);

– Так! він самий і є, – відповів Котовський, – а що, не впізнав хіба? Той самісінький Котовський (П. Тичина);

Щось глухо бубонить біля вікна – все стук і стук з самісінького ранку... (С. Голованівський);

Ходив Архип Дейнека з краю в край слободи до самісінького вечора (С. Добровольський);

В самісінькому центрі великого аркуша, між багатьма замітками й малюнками, був намальований сам Білозуб (В. Собко);

Новий заводський будинок стояв за парком, над самісіньким Дніпром (П. Загребельний);

Петрик жив з мамою край села під самісіньким лісом (В. Кучер);

У самісінькі жнива.

○ Таки́й са́мий (самі́сінький, же) [..., як] див. таки́й.

◇ [Аж] до [сами́х] хмар; під [самі́ (самі́сінькі)] хма́ри див. хма́ра;

В са́ме (самі́сіньке) се́рце; До са́мого се́рця див. се́рце;

До самі́сіньких риз див. ри́за;

(1) З-під самі́сінького но́са (д) див. ніс;

Напої́ти до поло́ження [самі́сіньких] риз див. напува́ти;

(2) Під самі́сіньким но́сом (д) див. ніс.