сановник
САНО́ВНИК, а, ч.
1. У дореволюційній Росії – особа, що мала високий сан, чин.
Царські міністри і сановники, дипломати і генерали .. давно закінчили своє життя на задвірках історії (І. Цюпа);
Осторонь від трибуни стояли сановники, міністри і представники закордонних місій (Н. Рибак).
2. ірон. Особа, яка зазналася, займаючи високу посаду.
Іронія стає улюбленою зброєю Ігоря Муратова в борні проти порушників норм моралі. Поет демаскує міщан, егоїстів, бюрократів, сановників (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)