сарна
СА́РНА, рідше СЕ́РНА, и, ж.
Гірська коза з невеликими, загнутими на кінцях рогами.
На галяву вискакує з гущини сарна і .. зупиняється, витяга цікаву мордочку до кривавої смуги обрію, що червоніє на узліссі (М. Коцюбинський);
У карпатських лісах водиться чимало різних звірів: олені й сарни, козулі, зайці, вепри (з газ.);
Сарна злякано мекнула і вмить зникла в хащі (О. Донченко);
Старости спитали: – Ну як, мамо й тату, віддасте за молодого мисливця свою сарну? (з казки);
* У порівн. Побігла [Настуся], неначе легенька серна поскакала (І. Нечуй-Левицький);
Дівчина дрижала, як серна (Марко Черемшина);
Гнати серною хотіла [Маруся] через верхи і каміння, упасти на груди і плакати (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)