1. Словник української мови у 20 томах

сарна

СА́РНА, рідше СЕ́РНА, и, ж.

Гірська коза з невеликими, загнутими на кінцях рогами.

На галяву вискакує з гущини сарна і .. зупиняється, витяга цікаву мордочку до кривавої смуги обрію, що червоніє на узліссі (М. Коцюбинський);

У карпатських лісах водиться чимало різних звірів: олені й сарни, козулі, зайці, вепри (з газ.);

Сарна злякано мекнула і вмить зникла в хащі (О. Донченко);

Старости спитали: – Ну як, мамо й тату, віддасте за молодого мисливця свою сарну? (з казки);

* У порівн. Побігла [Настуся], неначе легенька серна поскакала (І. Нечуй-Левицький);

Дівчина дрижала, як серна (Марко Черемшина);

Гнати серною хотіла [Маруся] через верхи і каміння, упасти на груди і плакати (Г. Хоткевич).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сарна — са́рна іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. сарна — рідше серна, -и, ж. Гірська коза з невеликими, загнутими на кінцях рогами. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. сарна — Ссавець із родини порожнисторогих групи антилоп, водиться у скелястих гірських районах Європи та Азії; вис. у холці бл. 90 см; тримається невеликими групами; охороняється; в Україні траплялася до XIX ст. у Карпатах. Універсальний словник-енциклопедія
  4. сарна — КОЗУ́ЛЯ (КОСУ́ЛЯ) (дика коза), СА́РНА (СЕ́РНА). В Карпатських і Кримських горах можна зустріти благородних оленів, диких кабанів, козулю, куницю (І. Словник синонімів української мови
  5. сарна — Са́рна, -ни, -ні; са́рни, сарн Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. сарна — СА́РНА, рідше СЕ́РНА, и, ж. Гірська коза з невеликими, загнутими на кінцях рогами. На галяву вискакує з гущини сарна і.. зупиняється, витяга цікаву мордочку до кривавої смуги обрію, що червоніє на узліссі (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  7. сарна — Сарна, -ни ж. = серна. Незрячі прозрять, а кривії, мов сарна в гаю помайнують. Шевч. Сарна під байрак втікає. Греб. 319. Словник української мови Грінченка