сарна
СА́РНА, рідше СЕ́РНА, и, ж. Гірська коза з невеликими, загнутими на кінцях рогами.
На галяву вискакує з гущини сарна і.. зупиняється, витяга цікаву мордочку до кривавої смуги обрію, що червоніє на узліссі (Коцюб., І, 1955, 148);
У карпатських лісах водиться чимало різних звірів: олені й сарни, козулі, зайці, вепри (Рад. Укр., 19.V 1971, 4);
Сарна злякано мекнула і вмить зникла в хащі (Донч., III, 1956, 75);
Старости спитали: — Ну як, мамо й тату, віддасте за молодого мисливця свою сарну? (Казки Буковини, 1968, 27);
*У порівн. Побігла [Настуся], неначе легенька серна поскакала (Н.-Лев., IV, 1956, 241);
Дівчина дрижала, як серна (Черемш., Тв., 1960, 163);
Гнати серною хотіла [Маруся] через верхи і каміння, упасти на груди і плакати (Хотк., II, 1966, 120).
Значення в інших словниках
- сарна — са́рна іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
- сарна — рідше серна, -и, ж. Гірська коза з невеликими, загнутими на кінцях рогами. Великий тлумачний словник сучасної мови
- сарна — СА́РНА, рідше СЕ́РНА, и, ж. Гірська коза з невеликими, загнутими на кінцях рогами. На галяву вискакує з гущини сарна і .. зупиняється, витяга цікаву мордочку до кривавої смуги обрію, що червоніє на узліссі (М. Словник української мови у 20 томах
- сарна — Ссавець із родини порожнисторогих групи антилоп, водиться у скелястих гірських районах Європи та Азії; вис. у холці бл. 90 см; тримається невеликими групами; охороняється; в Україні траплялася до XIX ст. у Карпатах. Універсальний словник-енциклопедія
- сарна — КОЗУ́ЛЯ (КОСУ́ЛЯ) (дика коза), СА́РНА (СЕ́РНА). В Карпатських і Кримських горах можна зустріти благородних оленів, диких кабанів, козулю, куницю (І. Словник синонімів української мови
- сарна — Са́рна, -ни, -ні; са́рни, сарн Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- сарна — Сарна, -ни ж. = серна. Незрячі прозрять, а кривії, мов сарна в гаю помайнують. Шевч. Сарна під байрак втікає. Греб. 319. Словник української мови Грінченка