сатана
САТАНА́, и́.
1. ч. Те саме, що дия́вол.
– Який же він, той сатана? – спитав сміливо Денис. – А який же він? Чорний.., голова, як копиця, на голові чорні роги, а очі, як кавуни. Відомо, сатана, як є сатана, – сказав поважно Филін (І. Нечуй-Левицький);
– Жінко! – скрикнув він. – Сам сатана говорить твоїми устами! (І. Франко);
Стала покаянна душа перед отцем Іоанном і благає: – Отче! Беріть святе кропило. Виганяйте з мене сатану! (О. Ковінька);
* У порівн. Подивився [Рубець] на Колісника і, жахаючись, геть одсунувся, наче од сатани (Панас Мирний);
Хома, чорний, як сатана, видобувся на поверхню і поклав на бруствер важку в'язанку гранат (О. Гончар).
2. ч. і ж. Уживається як лайливе слово.
Старий рудий бабу кличе, А та йому дулі тиче: “Оженився, сатано, – Заробляй же на пшоно” (Т. Шевченко);
Появляється він на жеребці, їде тюпки, як верблюдом по Сахарі. – Швидше! – кричить йому Гнат. – Куди швидше? Він такий сатана, що ще скине (Григорій Тютюнник);
// фам. Уживається як вигук захоплення, подиву.
– Ух, сатана! – стежачи за танцюристом, неголосно перемовлялись бійці. – Цей докаже! (О. Гончар).
◇ Оди́н чорт (біс, ді́дько) <�Одна́ сатана́> див. чорт;
Сам чорт (чортя́ка, біс, сатана́) но́гу (но́ги) зло́мить (вло́мить, злама́є і т. ін.) див. чорт;
(1) Сатана́ несе́ кого – хтось іде небажаний, нежданий.
Словник української мови (СУМ-20)