сварка
СВА́РКА, и, ж.
1. Гостра суперечка, що супроводиться взаємними докорами, образами.
Ми перечули через людей, що зчинилась сварка між шинкарем і Чайченком і що вигнав шинкар Чайченка з шинку (Марко Вовчок);
Зайшла в них жвава суперечка, Що незабаром в сварку перейшла, А там перекотилася і в бійку (М. Рильський);
Сварка кінчилася тим, що Женя образливо вигукнула: “Ти не подруга мені! Не хочу більше тебе знати!” – і побігла (А. Хижняк);
// Голоси людей, що сваряться.
Старий Павло вийшов із хати, зачувши жінчин голос і сварку з синами (О. Кобилянська);
Батько, зачувши сварку, люто накричав на них (Григорій Тютюнник);
// Стан, період взаємної ворожнечі, що виникає внаслідок такої суперечки; порушення дружніх взаємин.
Їй навіть чудно, що з ковалихою вони часто у сварці (М. Коцюбинський).
2. Грубі, образливі слова; лайка.
Дома його зневажали й били, на селі його били, від нікого не чув привітного слова, хіба тільки сварку (Л. Мартович).
3. рідко. Нахваляння зробити кому-небудь прикрість, учинити зло; погроза.
Не дай же, боже, справдиться його сварка: з двору тебе, як дохлу собаку, викину..! (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)