сволота

СВОЛО́ТА, и, ж., вульг.

1. збірн. Підлі люди; мерзотники.

Розвелося тієї сволоти в нас, спасу від неї нема (з публіц. літ.);

* У порівн. Тут діставалося всім мерзотникам і пройдисвітам, в тім числі енкагебістам, що поводяться як завойовники і сволота в місті (О. Довженко).

2. Підла людина; мерзотник.

– Я н-не знаю, з-за що заслали твого батька, але якщо він був такою сволотою, як ти, його слідувало розстріляти разом із тобою (Григорій Тютюнник);

[Семен:] Ти обурюєш мене! Одну якусь сволоту ти ототожнюєш з усіма жінками (З. Мороз);

// Уживається як лайка.

– Сволота! Покидьок! – бушував Геллерфорт. – Ні чорта не взнав (А. Хижняк);

Шепіт за стіною, в друкарні сволота! Не вимкнули репродуктора (В. Дрозд).

Значення в інших словниках

1. сволота — своло́та іменник жіночого роду збірн., вульг.  Орфографічний словник української мови
2. сволота — -и, ж., вульг. 1》 збірн. Підлі люди; мерзотники. 2》 Підла людина; мерзотник. || Уживається як лайка.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. сволота — НА́ВОЛОЧ (збірн., зневажл. — підлі, нікчемні, шкідливі для суспільства люди; зневажл., лайл. — підла, нікчемна, шкідлива для суспільства людина), НЕ́ГІДЬ, НЕ́ЧИСТЬ, ПО́ГАНЬ, СВОЛО́ТА, ГИДО́ТА, ГИДЬ, МЕРЗО́ТА, СКВЕ́РНА книжн. заст.; ПО́КИ́ДЬКИ мн. (одн.  Словник синонімів української мови
4. сволота — СВОЛО́ТА, и, ж., вульг. 1. збірн. Підлі люди; мерзотники. Від такої сволоти, як куркульські синки, всього чекати можна (Цюпа, Назустріч.., 1958, 267). 2. Підла людина; мерзотник.  Словник української мови в 11 томах