сволота
СВОЛО́ТА, и, ж., вульг.
1. збірн. Підлі люди; мерзотники.
Від такої сволоти, як куркульські синки, всього чекати можна (Цюпа, Назустріч.., 1958, 267).
2. Підла людина; мерзотник.
— Я н-не знаю, з-за що заслали твого батька, але якщо він був такою сволотою, як ти, його слідувало розстріляти разом із тобою (Тют., Вир, 1964, 165);
[Семен:] Ти обурюєш мене! Одну якусь сволоту ти ототожнюєш з усіма жінками (Мороз, П’єси, 1959, 39);
// Уживається як лайка.
— Сволота! Покидьок! — бушував Геллерфорт. — Ні чорта не взнав (Хижняк, Тамара, 1959, 145).
Словник української мови (СУМ-11)