сволота
СВОЛО́ТА, и, ж., вульг.
1. збірн. Підлі люди; мерзотники.
Від такої сволоти, як куркульські синки, всього чекати можна (Цюпа, Назустріч.., 1958, 267).
2. Підла людина; мерзотник.
— Я н-не знаю, з-за що заслали твого батька, але якщо він був такою сволотою, як ти, його слідувало розстріляти разом із тобою (Тют., Вир, 1964, 165);
[Семен:] Ти обурюєш мене! Одну якусь сволоту ти ототожнюєш з усіма жінками (Мороз, П’єси, 1959, 39);
// Уживається як лайка.
— Сволота! Покидьок! — бушував Геллерфорт. — Ні чорта не взнав (Хижняк, Тамара, 1959, 145).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- сволота — своло́та іменник жіночого роду збірн., вульг. Орфографічний словник української мови
- сволота — -и, ж., вульг. 1》 збірн. Підлі люди; мерзотники. 2》 Підла людина; мерзотник. || Уживається як лайка. Великий тлумачний словник сучасної мови
- сволота — СВОЛО́ТА, и, ж., вульг. 1. збірн. Підлі люди; мерзотники. Розвелося тієї сволоти в нас, спасу від неї нема (з публіц. літ.); * У порівн. Словник української мови у 20 томах
- сволота — НА́ВОЛОЧ (збірн., зневажл. — підлі, нікчемні, шкідливі для суспільства люди; зневажл., лайл. — підла, нікчемна, шкідлива для суспільства людина), НЕ́ГІДЬ, НЕ́ЧИСТЬ, ПО́ГАНЬ, СВОЛО́ТА, ГИДО́ТА, ГИДЬ, МЕРЗО́ТА, СКВЕ́РНА книжн. заст.; ПО́КИ́ДЬКИ мн. (одн. Словник синонімів української мови