святість
СВЯ́ТІСТЬ, тості, ж.
1. Властивість за знач. святи́й 1, 2, 4, 5.
[Неофіт-раб:] Врятувати вона однаково себе не може, та що́ їй з того, коли буде знати про гріх і святість? Краще хай не знає! (Леся Українка);
Згадка про шлюб, про святість зламаної присяги і про кару божу не може привернути до неї серця чоловіка (І. Франко);
Стародуб давно розпочав свою сонату. Задумав її, як твір про чистість і святість людських почуттів (Л. Дмитерко);
// Риси, властиві святому (у 2 знач.).
Напускає [отець Миколай] на своє досить земне обличчя святість і так підіймає руки, наче збирається покидати грішну землю і вознестися до неба (М. Стельмах).
2. рідко. Те саме, що святи́ня 2.
Потім був обхід доокола церкви. Сяло полуплене золото церковних святостей на сонці (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)