Словник української мови в 11 томах

святість

СВЯ́ТІСТЬ, тості, ж.

1. Властивість за знач. святи́й 1, 2, 4, 5.

[Неофіт-раб:] Врятувати вона однаково себе не може, та що́ їй з того, коли буде знати про гріх і святість? Краще хай не знає! (Л. Укр., II, 1951, 227);

Згадка про шлюб, про святість зламаної присяги і про кару божу не може привернути до неї серця чоловіка (Фр., XVI, 1955, 73);

Стародуб давно розпочав свою сонату. Задумав її, як твір про чистість і святість людських почуттів (Дмит., Розлука, 1957, 104);

// Риси, властиві святому (у 2 знач.).

Напускає [отець Миколай] на своє досить земне обличчя святість і так підіймає руки, наче збирається покидати грішну землю і вознестися [піднятися] до неба (Стельмах, І, 1962, 410).

2. рідко. Те саме, що святи́ня 2.

Потім був обхід доокола церкви. Сяло полуплене золото церковних святостей на сонці (Хотк., II, 1966, 68).

Словник української мови (СУМ-11)

Значення в інших словниках

  1. святість — свя́тість 1 іменник жіночого роду властивість від: святий свя́тість 2 іменник жіночого роду місце, предмет релігійного поклоніння  Орфографічний словник української мови
  2. святість — [св’ат'іс'т'] -тос'т'і, ор. -т'іс'т'у  Орфоепічний словник української мови
  3. святість — -тості, ж. 1》 Властивість за знач. святий 1), 2), 4), 5). || Риси, властиві святому (у 2 знач.). 2》 рідко. Те саме, що святиня 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. святість — СВЯ́ТІСТЬ, тості, ж. 1. Властивість за знач. святи́й 1, 2, 4, 5. [Неофіт-раб:] Врятувати вона однаково себе не може, та що́ їй з того, коли буде знати про гріх і святість? Краще хай не знає!...  Словник української мови у 20 томах
  5. святість — 1. релігійна вартість, ототожнювана в абсолютному сенсі з Богом; приписується також релігійним інституціям (Церква), особам (святі), речам (святі книги); 2. сакральне — протилежність профанному.  Універсальний словник-енциклопедія
  6. святість — СВЯТІСТЬ — 1) вищий ступінь онтологічної досконалості, що започатковує надприродну єдність могутності, праведності і краси; 2) здатність божественного начала чинити очисний перетворювальний вплив на навколишнє буття...  Філософський енциклопедичний словник