свіжо
СВІ́ЖО.
1. Присл. до сві́жий 4–6, 8.
В лице так свіжо вітер віяв... (В. Сосюра);
Сонце і повітря лоскочуть щоки, а зелень ялинових гілок виглядає з-під снігу так свіжо, що, здається, надворі стоїть весна (М. Коцюбинський);
Підняла [дівчина] батіг, Гукнула свіжо й весело на мулів, І чудно уші правий з них прищулив, І знявся пил, немов рожевий дим (М. Рильський);
Софія Іванівна була вже в ліжку і читала “Кобзар”. – .. Мені подобається. Написано свіжо, просто і зворушливо (З. Тулуб).
2. присл., розм. Щойно, недавно.
[Остап:] Здоров! Давно тут? [Василь:] Оце свіжо перепливли [річку], бач, і досі не обсохли! (М. Кропивницький).
3. у знач. пред. Прохолодно; досить холодно.
Здається, що се все на небі робиться: .. пахучо, свіжо, тільки листячко шепчеться (Ганна Барвінок).
Словник української мови (СУМ-20)