свіжо
СВІ́ЖО.
1. Присл. до сві́жий 4-6, 8.
В лице так свіжо вітер віяв… (Сос., II, 1958, 352);
Сонце і повітря лоскочуть щоки, а зелень ялинових гілок виглядає з-під снігу так свіжо, що, здається, надворі стоїть весна (Коцюб., І, 1955, 410);
Підняла [дівчина] батіг, Гукнула свіжо й весело на мулів, І чудно уші правий з них прищулив, І знявся пил, немов рожевий дим (Рильський, І, 1960, 184);
Софія Іванівна була вже в ліжку і читала «Кобзар». —.. Мені подобається. Написано свіжо, просто і зворушливо (Тулуб, В степу.., 1964, 83).
2. присл., розм. Щойно, недавно.
[Остап:] Здоров! Давно тут? [Василь:] Оце свіжо перепливли [річку], бач, і досі не обсохли! (Кроп., III, 1959, 91).
3. у знач. присудк. сл. Прохолодно; досить холодно.
Здається, що се все на небі робиться: ..пахучо, свіжо, тільки листячко шепчеться (Барв., Опов.., 1902, 82).
Словник української мови (СУМ-11)