селезень
СЕ́ЛЕЗЕНЬ, зня, ч.
1. Самець качки; качур.
В одсвіті зорі пролетів селезень і незабаром упав на воду, де лунко кахкала дика качка (М. Стельмах);
* У порівн. Два човни, як два селезні, тихо полинули по воді (І. Нечуй-Левицький);
Хлопці пірнули, як селезні (О. Гончар).
2. розм. Намерзлий візерунок на віконних шибках; лисиця.
3. розм. Розколина на кризі, що утворюється від удару.
Дід вибрав чистеньке на льоду містечко, як учеше ковизькою [кийком], – так селезень і вкипів (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)