селезень
СЕ́ЛЕЗЕНЬ, зня, ч.
1. Самець качки; качур.
В одсвіті зорі пролетів селезень і незабаром упав на воду, де лунко кахкала дика качка (Стельмах, II, 1962, 335);
*У порівн. Два човни, як два селезні, тихо полинули по воді (Н.-Лев., І, 1956, 54);
Хлопці пірнули, як селезні (Гончар, III, 1959, 210).
2. розм. Намерзлий візерунок на віконних шибках; лисиця.
3. розм. Розколина на кризі, що утворюється від удару.
Дід вибрав чистеньке на льоду містечко, як учеше ковизькою [кийком], — так селезень і вкипів (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)