серветка
СЕРВЕ́ТКА, и, ж.
1. Невеликий (звичайно квадратний) шматок тканини або спеціального паперу, який використовують під час їжі, щоб запобігти забрудненню одягу, а також для витирання рук і губів.
Мої думки все йшли за ним .. Я його бачив. Ось сидить за сніданком, зап'яв широкі груди і пуска по серветці м'яку білу бороду (М. Коцюбинський);
Повертаючись з крамниці з паперовими серветками для їдальні, на воротях “Березової дачі” неждано зустрілася [Ганна] з матір'ю (В. Козаченко);
Витер [Віктор] акуратненько руки серветкою і, закуривши, взяв із столика газету (А. Головко);
// Такий же виріб із тканини, який використовується для різних потреб у перукарнях, лікарнях і т. ін.
Думбадзе оголив їй руку і завинув її стерильними серветками (Ю. Смолич).
2. Скатерка для невеликого стола, тумбочки тощо.
На серветці стояло вино, бокали (Л. Смілянський);
Перед ними уже простелена велика полотняна серветка і розкриті рюкзаки (П. Колесник);
// Рукодільний виріб, яким прикрашають меблі або підстеляють під статуетки, вази тощо.
Кімната в котеджі Олексія Трояна. Праворуч – простенький буфет з чайним сервізом, старанно прикрашений різними мережаними серветками, вазочками для квітів (Ю. Мокрієв).
Словник української мови (СУМ-20)