серга
СЕ́РГА, и, ж.
1. Прикраса у вигляді кільця, підвіска та ін., дужка якої просмикується в мочку вуха (в деяких народів – у носову перетинку).
Був і дівчачий товар: стрічки, скиндячки, серги, баєві юпки, плахти, шиті рукава і хустки (Г. Квітка-Основ'яненко);
У вухах одна серга з камінцем, друга з дірочкою (Панас Мирний);
В кузні чувся веселий передзвін молотків, козак із сергою у вусі щось лудив, інші гострили шаблі, чистили мушкети (П. Панч);
* У порівн. На вузенькій шибці циганською сергою примеркав місяць (Григорій Тютюнник).
2. М'ясисті відростки під шиєю у півня й курки, а також у кіз та овець.
Червоний півень, .. побачивши незнайомих людей, сердито затрусив сергами (Григорій Тютюнник).
3. техн. Пристрій (звичайно у вигляді кільця або напівкільця) для підвішування або з'єднання різних предметів.
Передній кінець труби .. закріплюється на серзі сниці культиватора з допомогою кронштейна (із журн.);
На нових стовпах, на сергах ізоляторів та на мідних дротах осінь розвішала білі шовкові нитки (С. Чорнобривець).
Словник української мови (СУМ-20)