сердега
СЕРДЕ́ГА, рідко СЕРДЕ́КА, СЕРДЯ́ГА, и, ч. і рідше ж.
Нещасна людина (уживається здебільшого при згадці про кого-небудь з відтінком співчуття, жалю); бідолаха.
Еней од страху з плигу збився, В умі сердега помішавсь (І. Котляревський);
Тяжко їй! Душі негрішній, молодій! Та що ж робить? Нестало сили, Сердега разом одуріла (Т. Шевченко);
Були вони голі, хоч вік свій робили, В лахмітті старчачім сердеги ходили (П. Грабовський);
Стоїть він, сердека, руки зложивши, голову понуривши (Г. Квітка-Основ'яненко);
[Грицько:] А який був до своєї справи дотепний [Остряниця]! [Петро:] Та ще й справедливий! Загинув, сердяга, через свою щиру правду! (М. Костомаров).
Словник української мови (СУМ-20)